Олександр II

Олександр II 1855-1881, молодий, ліберальних поглядів вихованець поета В.Жуковського, бачив усі вади режиму Миколи І. Року 1856 Кримська війна закінчилася мировим конгресом у Парижі, і в Російській імперії почаЛИся кардинальні реформи. Першою відчула нову добу УКраїна. Уже 1855 року

Олександр ІІ дав Амністію членам Кирило-Мефодіївського Братства, які пЕРЕБували на засланні. Видатні члени його — П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський, а трохи пізніше Т. Шевченко — зібралися в Петербурзі

1856 року цар Олександер II офіційно заявив представникам дворянства, що кріпацтво має бути скасовано, і що ліпше зробити це "Зверху, ніж дочекатися, коли воно почне скасовуватися знизу".

З того часу розпочалася Підготова до скасування кріпацтва. По губерніях створено комітети, які розробляли Пляни звільнення селян, враховуЮЧи місцеві умови, і передавали свої проЕКти на розгляд головного комітету в Петербурзі. Членами головного комітету були предстаВНики від Губерніяльних комітетів. Було там два українських дідичі, Василь Терновський та Григорій ГалаҐАн, обидва з родин, дружніх із Шевченком, обидва твердо боронили інтереси селян. Проте, настрої членів комітетів були розбіжні: одні бажали дати якомога менше землі селянам або зовсім не давати, інші стояли за справедливе рішення справи й достатні забезпечення селянам землеЮ. Чутки про ці суперечки доходили до селян, хвИЛЮВали їх. У багатьох місцях, особливо в КатеринославсьКІй та Чернігівській губерніях, селяни самовільно припинили працю на дідичів. Будо багато повСтАнь, переваЖНо на ПравобЕРежній Україні, де поміщицьке господарство переходило на капіталістичні основи, і Лідичі хоТІЛИ звільнити селян зоВСім без землі, щоб забезпечити себе рОБітниками. На Лівобережжі, зокрема на Полтавщині, хотіли дАТи селянам тільки садибні землі, а в Південній Україні, де робітних рук було мало, дідичі вирішили затримати панщину ще на 10-12 років, а селян звільнити без землі. Ці проЕКти свідчать, як тяжкЕ було працювати комітетам.

19 лютого 1861 року проголошено маніфест про скасування кріпацтва, але звільнення селян мало наступити тільки через два роки. У маніфесті селян названо "тимчасово зобов'язаними", а самий стан — Переходовим. Селяни діставали персональну свободу, незалежність від дідича та двір із садибною землею, але орну землю мали одержати тільки через 20 років, після викупу її у дідича. Цей реченець закінчувався 1881 року. "Положення про звільнення селян від кріпацтва" було укладене дуже неясно. Насамперед — не встановлено однакового наділу на душу: розмір цей вагався у зв'язку з різними причинами в різних губерніях і залежно від Якости землі; крім того в залежності і від розмірів поміщицького маЄТку. Врешті, якщо понад надільною нормою залишалаСЯ земля, якою до реформи користувалися селяни, то вона переходила до дідича.

Становище селян в Україні в цілому було гіршим, ніж у Росії, бо в Україні наділи їх до реформи були більші, ніж ті, які вводила реформа. Загалом у Полтавській і Катеринославській губерніях селяни втрачали по реформі 40% свого попереднього наділу, а в Харківській — 31%. У всіх губерніях України наділи після реформи різко зменшилися. У правобережних губерніях наділ був нижчий, ніж встановлювали "Бібіковські інвентарі" 1848 року. Унаслідку Реформи наділи на ревізійну душу, себто на селянина, що був записаний по ревізії і платив податок державі, зменшилося.

Наслідком реформи було катастрофічне збільшення числа малоземельних селянських гоСПодарств; що мали до 3-х десятин. На Лівобережній Україні таких господарств було 43,3%, на Південній Україні — 27,6%.

НагляД нАд сільськими та волосними управами був переданий "мировим посередникам", яких губернатор призначав із місцевих дідичів. Це була посада тимчасова — до введення "уставних грамот", що встановлювали відносини між дідичами і селянами.

Селянська реформа була першою в ряді інших реформ. Року 1862-го зреформовано фІНансове господарство держави й зосереджено все управління фінансами в руках міністра фінансів.

Того ж 1862 року розпочато військову реформу: проведено переозброЄНня армії, вдосконалено постачання, управління — ВАди, що їх виявила з такою силою катастрофа Кримської кампанії. Військову реформу завершено 1874 року запровадженням загальної військової Повинности для всіх чоловіків у віці 21 року. Реченець військової служби зменшено з 25 років до 6-ти.

В 1864 р. проведено судову реформу. Суд встановлений був 3-ох ступенів: мирові, суди, що їх обирало населення, та державні .окружний суд і судова палата. Державний суд поділявся на Цивільний і Кримінальний, в якому питання вини підсудного вирішували присяжні судді, обрані населенням. Судові засідання були відкриті, І в них брали участь сторони, прокурор та оборонці.

1864-го року впроваджено Земське самоуправління. Один із найкращих знавців земства в Україні, О. Моргун, писав так: "Земське - самоурядування було одним із найвидатніших явищ у суспільному, економічному й культурному житті України кінця XIX ст." Земське самоуправління охоплювало все економічне та культурне життя губерній. У ньому брало участь все населення, що мало земЕЛьну власність: дворянство, духовенство, міщанство та селяни. Ця вимога обмежувала участь у самоуправлінні постІЙних МешканЦів повіту. Раз на рік на загальних зібраннях депутатів оБИралось земську повітоВУ управу, яка діяла постійно. Повітові земські управи обирали Губерніяльну управу. Функції земств були дуже широкі, а їх кошти складалися з "самообкладання" населення з кожної десятини. ЗемстВА дбАЛи про санітарію та гігіЄНу, утримували шпиталі, , лікарІВ, фельдшерів, - акушерок. Медична допомога була безплатною : для всіЄЇ людносте, незалежно від того, чи паціЄНт платив земські податки, чи ні. Протягом майже 50-літнього існування земСТва зразково поставили справу медичної обслуги в українських губерніях.

Другою великою галуззю Діяльности земств була освіта. Земства органІЗували Школи: Чотирорічні, початкові, гімназії, професійні, технічні, курси для підвищення освіти вчителів, курси українознавства. Земські школи Користалися доброю славою. Земства поставили своїм завданням — повністю охопили освітою молодь, і в БаГатьох повітах це було досягнене напереДОдні революції. Треба додати, що в справі шкільної осВІти з фінансовою допомогою земству приходило міністерство освіти, яке властиво передало земству все шкільництво на селі.

Але була ще дуже важлива рИСа. Протягом 50-ти років діяльности земств у різних їх установах влАШтовувались люди, які з причини політичної Не-благонадійности" не могли знайти праці в державних установах: лікарі, вчителі; статистики, ветеринари і т. п. Земства були тісно пов'язані з українськими громадами. Видатними земськими діячами були: проф. І. Лучицький, родина Дорошенків, В. Тарновський, О. Русов земський статистик, І. Піраг, Б. Грінченко, В. Самійленко, М.Коцюбинський, О. Лашкевич та сотні інших. Земську роботу голоВНим чином вели-середні землевласники-дворяни, серед яких наприкінці XIX ст. було багато революційнЕ настроЄНих свідомих українців. Кращий історик земств, Б. Веселовський, підкреслив, що "тут не було місця для злісної боротьби Кляс".

Не можна випускати з ока, що найбільші податки на земство платили великі землевласники, бо податки, як згадано вище, йшли з десятини, але користь від земських установ мали передусім селяни та дрібні землевласники.

Була ще важлива заслуга земств: вони сприяли піднесенню національної Свідомостк, а з другого боку — стали тіЄЮ школою, яка привчала лЮДність до самоуправління. З початком революції це виразно виявилося, бо саме І земськИХ установ вийшло багато громадських і політичних діячів.

В 1864-му році земСтВа були засновані тільки на Лівобережній та Південній Україні. На Правобережжі, яке Тільки що пережило польське повстання, земства поширились щойно в 1911 році, бо уряд боявся дати можлиВіСть польському шляхетству впливати на самоуправління цього краю. Брак земських установ протягом 37-ми років неГАтивно відбився на освіті, економіці, а головно на національній свідомості насЕЛення правобережних губерній.

Останньою реформою була міська — у 1870 році. У міСтАх встановлювалося міські радИ — думи", членів яких обирало все населення, що платило податки, себто власнИКи будинків, крамниць, підприЄМств і т. п. Виконавчим органом РадИ була управа з міським головою на чолі.

Компетенція міської ради була дуже широка: вона повинна була СТежити за господарством міста, станом ринків, міської торгівлі, промисловістю, охороною здоров'я, санітаріЄЮ, школами.